Сьогодні кожен школяр, який вивчає історію України, знає про таку її трагічну сторінку, як бій під Крутами. Ця подія, що увійшла в історію українського народу як символ патріотизму, відданості і національної честі, кожного року відлунює у наших серцях, змушуючи пригадати минуле і замислитися над майбутнім.

Цікаво, що пам’ять людська зберегла детальні відомості про події під Крутами, хоча за радянських часів події ретельно замовчувалися. Тому кожен свідомий українець мусить вважати своїм святим обов’язком вшанування молоді, яка полягла за незалежну Українську Державу. Пригадаймо ж сьогодні і ми нашу національну трагедію, пригадаймо і схилімо чоло у скорботі і світлій тузі за молодими героями...

Січень 1918 р. Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським веде відчайдушну боротьбу за молоду українську державу. Населення деморалізоване: воно втомилося від громадянської війни, воно хоче стабільності і спокою, хоче мирно жити і працювати. Ідея самостійності України, на жаль, не надто популярна, однак і в цей смутний час є люди, для яких загальнонаціональні інтереси переважають над особистими, які ладні покласти життя на вівтар української незалежності.

На Київ з Харкова наступають добре озброєні червоні війська, підтримувані Росією. Виснажена Центральна Рада з усіх сил намагається утримати свою останню фортецю, останній оплот українства. Однак більшовики обіцянками, примусом, пропагандою – усіма можливими засобами, – навертають у свою комуністичну «віру» наївних і необізнаних з правилами «великої політики» людей. Повстання робітників Києва з центром на заводі "Арсенал”, робітників, яких фактично було брутально ошукано і використано більшовицькою навалою у власних цілях, і сприяло поразці УНР. Війська Центральної Ради в основному стримували просування більшовиків на Правобережжі і намагалися ліквідувати осередки повстань у столиці, а тим часом об’єднаний московський загін особливого призначення розпочав наступ на шляху Бахмач–Київ. Зупинити цю "червону чуму” було нікому. І тоді на захист Києва стала молодь: гімназисти-старшокласники, військові курсанти, студенти. Усі вони загинули смертю хоробрих, полягли у жорстокому нерівному бою. Мабуть, найкраще про їхній подвиг написав відомий український письменник-емігрант Улас Самчук: "Українська молодь, яка дня 16 січня 1918 р. з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути, щоб там умерти, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно й рішуче стала до боротьби з північною навалою... І не вина цієї молоді, що світ так злегковажив великим шляхетним поривом молодої української держави”.

Так, увесь світ свого часу злегковажив подвигом українських героїв, а тому ми сьогодні повинні вдвічі ретельніше оберігати їх світлу пам’ять і віддавати належну данину тим, хто ціною власного життя виборов наше право на розбудову  самостійної держави. 

Вічна їм пам'ять!

І наостанок варто пригадати слова великого українського поета Євгена Маланюка:

"За набої в стінах Софії,

За кривавую скруту Крут,

Хай московське серце Росії

Половецькії пси роздеруть!”

Слава Україні!